Чому я вибираю сільську сімейну медицину

***

Брат пластун показував як треба готуватись до всього, а мама нагадувала, що маємо бути задоволені наявним. І у володимирецьких Цепцевичах, ще на інтернатурі, все і почалось.

Тут я зробив свої перші медичні помилки. Якось написав на листочку ¼ таблетки Атенололу. Через 3 дні мене викликали: «Тато геть ослаб, не може вже й ходити…».  

«Я приймав ліки як Ви призначили, по 1 таблетці 4 рази на день…». Після передозування в 16 разів я ще раз переглянув практику роботи:  почав вимальовувати і перепитувати про розуміння.

Зрозумів також, що фельдшер краще орієнтується в сімейній медицині, а ніж мої викладачі на кафедрах, а сльози течуть не тільки при кластерному болю голови і кон’юнктивіті, а ще й тому, що «у них проблеми в сім’ї».

А ще Цепцевицька баня і мацик – варто спробувати у цьому житті!

Після навчання де ти – «ніхто» та Києва, де навіть сусіди можуть не вітатись сталась метаморфоза: мене запрошували на спілкування вчителів, вітались служителі церков та люди намагались консультуватись на вулиці з різних, навіть політичних питань.

***

До наступного кроку і, ще більшої глибинки, Великі Телковичі я був підготований краще: 20 книжок з різних дисциплін і перший комп’ютер у селі. А «найголовніше», що потрібно міському жителю навчила мати: «В селі на вулиці потрібно вітатися з усіма …».

Пам’ятаю перші літні дні коли ми купались на канаві з парубками. Я прозрівав від видовища коли до нас прискакала верхи на коні й без сідла статна дівчина: «Ви наш лікар? А за що Вас сюди направили? А ви тут надовго?». «Аж три роки!», кажу. Її відповідь запам’ятав надовго:  «Всього на три?».

Прийшлось згадати навички, сформовані медучилищем: ПХО ран, сторонні тіла ока, пологи та кровотечі. Та найважчі пологи в тазовому передлежанні і реанімацію новонародженого мене знов вчила (вже інша) фельдшер. Розсічення паратонзилярного абсцесу і спілкування з пацієнтами у «білій гарячці» це лиш драйв, а найчастіше то, звичайно ж  тиски, шмарклі, біль і кашель.

Настільки переймався долею жителів, що бувало прокидався за 5 хвилин до дзвінка: «Миколаїч, баба Шура вмирає…»

Та найважче – спілкування з родичами померлого і совість і досі питає: «що упустив?»

В селі з учнями почали видавати газету за яку мене викликали на допит в СБУ. Зараз кумедно це згадувати. А невдовзі обрали депутатом Володимирецької районної ради. Уявіть мою радість після підрахунку голосів коли я виграв у сільського ветеринара. Наївний, вважав, що через політику можна зробити більше ніж на позиції «бути вірним в малому».

***

Карпилівка надала ще більше можливостей для розвитку та кабінет на другому поверсі лікарні для життя. Тут я набув інші компетенції сімейного лікаря: оглядати барабанну перетинку отоскопом, а не через ЛОР-дзеркало; оцінював очне дно, робив біохімію Рефлотроном, вимірював ВОТ трьома методами та намагався реабілітувати після інсульту в за допомогою мirror box therapy:-).

Багато років я користувався ще татовим фонендоскопом. В Карпилівці змінив його на Літтман, але на фото так і не навчився експонувати логотипом вперед, як вчить мене знайомий з обласної – в селі, крім мене, цього все одно ніхто не оцінить.

Але все більше розумію, що вся технізація і забезпечення більше заважає сімейній медицині, а ніж сприяє. Без зосередженості на особистості техніка заводитиме вас у множинні кути.

Через декілька років виклики почали втомлювати і зрозумів, що без правильного менеджменту не обійтись. Телефонні консультації, логістика викликів та розподіл і делегування обов’язків дозволили рідше здригатись від нічного гупання у вікна.

***

Та сучасні медичні знання надало моє прагнення в будь-що виїхати з України. Тоді й зрозумів, що медицину варто читати англійською – за USMLE, як на мене – це найкраща система.

З 2014 перестав заповняти ГрінКард і разом з Християнська Мобільна Медична Команда подався в зону АТО. І що я помітив: якщо найкращі знання мені дають англомовні джерела, найбільше навичок отримав в селі, то пацієнтів з рідкими і різними діагнозами я побачив під час волонтерства. Знаю, що написане – це дурість для багатьох, хто теж працює за 100 у.о. в місяць і журиться, що немає можливості для навчання, вдосконалення і тренінгів. Але «віра творить чудеса!»

***

В 2016 році з АТО повернулась дуже революційна команда МОЗ. Я спробував свої сили в стажуванні. Завдяки IСРС та знайомству з WICC/WONCA/ВООЗ отримав системне бачення сімейної медицини. В тому ж році побачив потуги казахстанських колег у впровадженні сімейної медицини. І скажу, що по духу (не по забезпеченню) ми зробили більший крок до реальної сімейної медицини.

***

2017 – Гаваї, тренінг для керівників волонтерських команд; знайомство з резидентурою InHisImage, CША. 2018 – конференція сімейних лікарів, Канада завдяки Канадсько Українській Фундації.

Але, по організації волонтерства та роботі в ситуаціях з обмеженими ресурсами ми вже й самі можемо вчити. І хоч у нас і низький старт, але в спринті і з хорошим баченням мети він дасть можливість швидше розігнатись.

Я думаю в Україні настав час зміцнити позиції лікарів первинки. Сподіваюсь, що АСМУ – це якраз і є можливість: знайти ресурси, відчути смак сімейної медицини; навчитись розуміти громаду; збиратись для обговорення; розвиватись разом і гуртуватись для захисту.

Вадим Вус, Карпилівка, Рокитнівський р-н, Рівненська обл.