Більше місяця пройшло після того як троє сільських сімейних лікарів потрапили на конференцію Emergency Medicine for Rural Doctors в Канаду. Ми пройшли перший відбір із 60 резюме лікарів і їх мотиваційних листів. Наступний етап був складніше, Скайп-співбесіда англійською з керівниками програми. Збір документів, візовий центр та підготовка до канадських морозів була настільки напруженою, що я сподівався відпочити лиш в літаку. Але бачення колег було таке близьке до мого (розвиток сільської медицини, навчання і волонтерство), що ми проговорили всю дорогу туди й назад.

Пам'ятаю, як після публікації результатів конкурсу було багато пересудів в мережі: від "де ви знайшли сільських лікарів, що володіють англійською" до "да шо воно їм дасть?" і "тільки випустіть - вони там і лишаться"... Я й сам задумувався чи вартий того, щоб замість поважних академіків, професорів і адміністрації їхати в "чарівне закордоння". Але президент Canada Ukraine Foundation Victor Hetmanczuk не дав нам часу на роздуми про свою меншовартість: «Я знаю, що хочуть ваші керівники, але мене цікавить що думає село». Його бачення, що Україна підніметься з села. І це станеться не стільки через інфраструктуру, а завдяки сучасному навчанню та гідній оплаті праці. Під час кожної зустрічі ми аналізували звіти про стан сільської медицини різних країн, розповідали про реалії та обговорювали досягнення.

На декілька днів вдалось занурились в світ практичного навчання від перспектив якого голова ішла обертом. На конференції не було ні одного «ряженого генерала» і представників Міністерств чи Парламенту. Навіть Університет працював у буденному режимі, без звичного для пострадянських заходів ґвалту. Ми набули деякі практичні навички, про що нижче. Та найцінніше - методика викладання. Незвично писати «лектори», адже всі заняття проводили практикуючі лікарі й медсестри. В кожній презентації зазначали про конфлікт інтересів, навіть якщо такий був відсутній; а на семінарах не було такої звичної нам реклами ліків - всі банери спочивали в коридорі.

Що ще відрізняє систему канадського викладання від наявної в наших ВУЗах та кафедрах? По-перше, це тімворк, командна робота. Курсант відчуває себе частиною спільного механізму по прийняттю рішень. Цьому допомагає другий чинник – толерантність до думки кожного. Один з майстер класів для лікарів проводила медсестра Надія Терпстра з католицького Alberta Health Services і коли один з нас допускав помилку вона делікатно корегувала: «Док., 0,5 мг епінефрину?» Я перепитав, чи це стандарт майстер класу чи норма роботи. На що вже самі лікарі казали, що у них немає «зірок», а є правила роботи в зіркових командах.

Третій чинник це фасилітація в освіті, коли тренера виступають в ролі помічників. Відчувалось, що кожен доповідач має багаж практичних навичок, а не cухих наукових робіт. Тренер ділиться досвідом, задає питання, а відповідаємо онлайн на смартфонах. За півхвилини ми бачили розподіл відповідей на моніторі та переходили до обговорення варіантів і таке враження, що ти сам зрозумів де вірний вибір.

Перший день: реанімація на сцені з акторами; психологічні аспекти роботи лікаря загальної практики в спілкуванні з родичами померлого; фантастичний приклад «швидкої» на гелікоптерах, STARS- team. Уявіть, вони в повітрі за 8 хвилин від виклику! Це просто паралельна і здається недосяжна реальність!

На тренінгах наступного дня ми повторили реанімацію дітей, УЗД суглобів та FAST-методику, торакоцентез, захворювання ока. Сільські сімейні лікарі в Канаді забирають сторонні тіла, як і в Україні, голкою від шприця із загнутим кінчиком. Обмеженням є лиш центральна зона зіниці (4 мм від центру). На майстер класі з офтальмології більшість лікарів цікавились роботою з щілинною лампою. Здається, що в залі ми були єдині хто не підняв руки на запитання, чи є у вашій сільській лікарні цей прилад…

Третього для: тренінговий центр на колесах, STARS-bus, організацію роботи в надзвичайних ситуаціях, ПХО... Під час майстер класів можна все пробувати робити. Коли у залі 5 УЗД апаратів на вибір і біля кожного лиш 2-3 чоловіки гріх не скористатись: обстеження підготованих «акторів», один на одному та на поломаних курячих ніжках. А тренажер реанімації був як казка: зі зміною кольору «шкіри» та різними сценаріями дихальних-серцевих шумів та варіантів ЕКГ. Боюсь навіть уявити скільки коштує цей прилад.

Ви би теж відчули, що сільська сімейна медицина це драйв і челендж. Тому, для молодих колег навчання компетенціям має стати додатковим мотиваційним чинником входження в професію. І зрозуміло чому 3 дні на таких заходах дають більше навичок та заряду для роботи ніж квартальне просиджування курсів.

До речі, ви знаєте, що в Канаді 160 сільських тренінгових центрів для сімейних лікарів? Коли на ПАЦах ми розповідаємо про будні рурал доктор наші міські колеги і, буває викладачі здивовані: «А чому відразу не відправити до вузьких фахівців?»

Ми також запитували про взаємовідносини з вузькими спеціалістами. На це доповідач Yogi Sehgal сказав, що ця тема була популярна в Канаді років 30 тому. Зараз ці відносини формалізовані й професійні. «Я не розумію ваших ЛОРів, офтальмологів і хірургів, які тримаються за прості процедури. Адже лікувати отит за долар (умовно) не цікавіше ніж займатись пухлинами, холестеатомами та тимпаностомою за 100. Хіба не зрозуміло, що лікарі загальної практики візьмуть на себе прості стани, щоб спеціалісти могли рости в реально складних речах!» Після написаного я вже очікую шквал критики від вузьких спеціалістів і «прикладів» коли найрозумнішим виявилось місто на противагу селу. Спробую не приводити протилежні, не менш часті випадки, адже це питання довіри і взаємоповаги.

В наступні дні ми знайомились з системою надання медичної допомоги в Канаді. Найкраще з того, що побачили, описав у своєму блозі Ihor Zastavnyy. "Система державна страхова. Кожна провінція має своє Міністерство Охорони Здоров’я, і принципи надання допомоги можуть кардинально відрізнятись в різних регіонах. Гроші надходять на провінцію, залежно від кількості населення, а далі - по лікарнях за випадок. ‎Вакцинація майже примусова, не хочеш вакцинуватись - до школи не ідеш. Все просто і прагматично, бо "це питання національної безпеки"."

В останні дні відвідали також телемедичне навчання для сімейних лікарів «Соматоформні розлади» в університеті Калгарі та зав’язали контакти з медиками діаспори. Поспілкувались з одним із перших сімейних лікарів Канади, українцем Мироном Семкулеєм із міжнародної організації Medical Mercy Canada UCalgary. Він памʼятає і продовжує готувати проекти для своєї Батьківщини.

Але всього, в межах допису не розкажеш, залишилось ключове питання, для чого такі навчання? І найцінніше це те, чим ми можемо поділитись з колегами.

За цей місяць ми прийняли участь в конференції з питань сімейної медицини. Розказали у Фейсбуці, на телебаченні та у блогах про погляд сільських сімейних лікарів на післядипломну освіту. В Християнська Мобільна Медична Команда / Christian Mobile Medical Team / провели тренінги із загальної практики. Ігор Заставний додав нового імпульсу організаційним процесам в групі @Записничок Сімейного Лікаря, а Орест Куленич має ще цікавіші задуми про які напишемо згодом...

Вадим Вус , сільський сімейний лікар, Карпилівка, Рокитнівський район, Рівненська область